Требухівська ЗОШ I-III ст.

Моя шкільна домівко,з ювілеєм!!!

Школа це не тільки стіни. Насамперед, це – дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Це педагоги: і ті, хто щодня переступають

поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного і ті, кого вже немає сьогодні, але завжди живуть вони у пам’яті учнів, колег, і вчителі –

пенсіонери, для яких найвища нагорода в житті – успіхи колишніх вихованців, їхні щирі слова подяки на традиційному вечорі зустрічі

шкільних друзів, де впізнають вони один одного, незважаючи на сивину, за блиском завжди молодих очей.

  Требухівська школа має не тільки багате минуле,   творче   сучасне,   а   й широкі перспективи розвитку у майбутнє. Впевненість у завтрашньому дні ґрунтується на  високому  професіоналізмі вчительського колективу,  50  з  яких  -  випускники   рідної школи,   на   багаторічних  традиціях,   сучасних методиках   виховання,   тісній   співпраці   з випускниками,  батьками.

    Нашій Alma-mater – 130 років!

    Сьогодні ми всі ювіляри.  І першокласники, і вже   сивочолі   колишні   учні.   Ювіляри   і   мої однокласники  1977  року,  які  відзначають  свій

30 - річний   ювілей   у   цьому   році.    Бо   це   не звичайний ювілей,  а  ювілей  домівки  поколінь. Одні навчили, інші навчились. А дехто спочатку навчився сам, а згодом навчав наступні покоління …І так за днями дні, за роками роки, за десятиріччями десятиріччя.

Так, вчителю, вже істина ця сива,

Хай все в книжках - хіба ж в книжках усе?!

Бо неповторність людська, як рослина,

Всеможне сонце в крихточці несе.

      Так, саме людська неповторність вчителя визначає обличчя навчального закладу.

Глибока шана у моєму серці тим, кого я називаю легендою школи - вчителями вчителів:Ковбасинській Галині Йосипівні(моїй першій вчительці), моєму наставнику Комару Василю Івановичу. Його щасливого дару душі вистачало не тільки на учнів .З його легкої руки багато молодих вчителів „прикипіли” серцем до школи, стали майстрами своєї справи, бо не було методиста досвідченішого, прискіпливішого і доброзичливішого, ніж він. Я навчилась у нього  бути закоханою у свою професію, навчилась мистецтву й високому дару душі віддавати своє серце іншим, і жодного разу не розчарувалась у своєму життєвому виборі.

            І я не скаржусь на дарунки долі,

      Вважаю, що найбільше пощастило тим,

      Хто вчивсь й працював у рідній школі,

            А, значить, буде вічно молодим! 

       Добра і щастя, творчих здобутків, світлого майбутнього тобі, моя шкільна домівко! 

                                              Корнійко Ніна Іванівна,

                                               випускниця 1977 року, вчитель школи.