Требухівська
ЗОШ І-ІІІ ст.
Меню сайту

Категорії розділу

[4]

Наше опитування

Подобається вам сайт?
Всього відповідей: 162

Статистика


На сайті всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Логін:
Пароль:

Пошук

Міні-чат

500

Сайти класів:

Сайт 8-Г класу

Требухівська ЗОШ I-III ст.

Головна » Статті »


Моя шкільна домівко, з ювілеєм!!!
Теплі слова, присвячені рідній школі

Моя шкільна домівко,з ювілеєм!!!

Школа це не тільки стіни. Насамперед, це – дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Це педагоги: і ті, хто щодня переступають

поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного і ті, кого вже немає сьогодні, але завжди живуть вони у пам’яті учнів, колег, і вчителі –

пенсіонери, для яких найвища нагорода в житті – успіхи колишніх вихованців, їхні щирі слова подяки на традиційному вечорі зустрічі

шкільних друзів, де впізнають вони один одного, незважаючи на сивину, за блиском завжди молодих очей.

  Требухівська школа має не тільки багате минуле,   творче   сучасне,   а   й широкі перспективи розвитку у майбутнє. Впевненість у завтрашньому дні ґрунтується на  високому  професіоналізмі вчительського колективу,  50  з  яких  -  випускники   рідної школи,   на   багаторічних  традиціях,   сучасних методиках   виховання,   тісній   співпраці   з випускниками,  батьками.

    Нашій Alma-mater – 130 років!

    Сьогодні ми всі ювіляри.  І першокласники, і вже   сивочолі   колишні   учні.   Ювіляри   і   мої однокласники  1977  року,  які  відзначають  свій

30 - річний   ювілей   у   цьому   році.    Бо   це   не звичайний ювілей,  а  ювілей  домівки  поколінь. Одні навчили, інші навчились. А дехто спочатку навчився сам, а згодом навчав наступні покоління …І так за днями дні, за роками роки, за десятиріччями десятиріччя.

Так, вчителю, вже істина ця сива,

Хай все в книжках - хіба ж в книжках усе?!

Бо неповторність людська, як рослина,

Всеможне сонце в крихточці несе.

      Так, саме людська неповторність вчителя визначає обличчя навчального закладу.

Глибока шана у моєму серці тим, кого я називаю легендою школи - вчителями вчителів:Ковбасинській Галині Йосипівні(моїй першій вчительці), моєму наставнику Комару Василю Івановичу. Його щасливого дару душі вистачало не тільки на учнів .З його легкої руки багато молодих вчителів „прикипіли” серцем до школи, стали майстрами своєї справи, бо не було методиста досвідченішого, прискіпливішого і доброзичливішого, ніж він. Я навчилась у нього  бути закоханою у свою професію, навчилась мистецтву й високому дару душі віддавати своє серце іншим, і жодного разу не розчарувалась у своєму життєвому виборі.

            І я не скаржусь на дарунки долі,

      Вважаю, що найбільше пощастило тим,

      Хто вчивсь й працював у рідній школі,

            А, значить, буде вічно молодим! 

 

       Добра і щастя, творчих здобутків, світлого майбутнього тобі, моя шкільна домівко! 

                                              Корнійко Ніна Іванівна,

                                               випускниця 1977 року, вчитель школи.

                                                                                                      

Моїй школі

Шкільні роки летять так невблаганно,

І так невпинна течія життя.

В чиєсь майбутнє їх несе туманне,

А звідти вже не буде вороття.

 

Дзвінок останній, на обличчі – сльози,

І сум у серці: - Школо, прощавай!

Бузок в руках зів’яв, як від морозу,

І десь в душі сховалася печаль.

 

Сюди ми не повернемось ніколи.

Хоча на зустріч друзів випускних

Запросить вас гостинно рідна школа

Згадати мить щасливу днів шкільних.

 

У пам’яті дитинство оживає,

Дні юності у спогадах пройдуть.

Коли це буде? Я іще не знаю.

Та вірю: мрію зможу повернуть…

Ольга Корнійко, учениця
 

Школи ювілей

Скільки тисяч хлопців і дівчат

Вийшло з стін її, її дверей!

Требухівська школа відзначала

Нині сто тридцятий ювілей.

 

У святковім убранні вона -

Класи, й коридори, і фойє.

А в дворі берізка, мов весна,

Око завжди радує моє.

 

Тут зібрався із усіх усюд,

Із доріг далеких і не дуже,

Зовсім юний і поважний люд,

Ті, кому це свято не байдуже.

 

І нехай не всіх впізнали Ви,

І нехай не всі пізнали Вас, -

Це нічого. Добре, що прийшли

Ви на зустріч в школу, в рідний клас.

 

Привітайте друзів тут своїх,

Привітайте мудрих вчителів,

І не стримуйте сьогодні сміх,

І хороших не жалійте слів.

 

Хай зроста світ наших устремлінь,

Ми сьогодні горді, як ніколи,

Раді за майбутнє поколінь,

Що закінчать Требухівську школу.

Надія Кольцова, поет с. Требухів
 

Проект гімну Требухівської школи

Щодня на порозі стрічає

Родина дітей своїх.

І в класах шкільних лунає

Веселий дитячий сміх.

 

Приспів:

Школо, єдина у світі ти!

Теплим сонечком нам світи,

Домівкою рідною завжди будь,

Про кожну дитину свою не забудь!

 

Дорогу свою оберемо,

Розправимо крила свої.

Та час ми завжди знайдемо

У вікна глянуть твої.

 

Терпляча і лагідна мати,

Що дарувала життя,

Навчила нас цінувати

Найкращі людські почуття.

Мельниченко Олена, учениця

 Шевченко О.В., учитель школи
 
***

Покликав знову рідний наш дзвінок

До школи –наче вперше – на урок.

 

До школи рідної, а їй – 130 років.

А скільки в школі пройдено вже кроків?

 

Нехай вона живе і квітне,

Нехай щодня спішать до неї діти.

 

Вона близька нам, ніби теплий дім,

Про це сказали ми усім.

 

Нехай пройде багато зим і літ,

Вона ж залишить в серці добрий слід.

 

Ми будем завжди згадувати школу,

Яку не зможемо забуть ніколи.

Марина Скора, учениця
 

Слово рідній школі

Добре, що є вона:

Щира, щедра, красива,

Що з молодого зерна

Душі наші зростила.

 

Скільки дощів лило,

Скільки опало листя…

Та знову летить селом

Дзвінка вереснева пісня.

 

Різні часи були,

То вітер, то грізна злива,

Та діти до школи йшли,

Тут діти були щасливі.

 

І зову – перший урок,

І сміх дитячий, і квіти…

Перший життєвий крок

Навчила школа зробити!

 

Добре, що є вона:

Та, що дає майбутнє.

Школа така –одна!

Як же її забути?!

Від поетів «Дитячої музи»
 

Здається, все: шкільні минули дні.

Урок останній більше не почнеться;

До нас дитинство вже не повернеться,

Воно пішло. І ми тепер самі.

 

Ще буде все попереду у нас,

Та тільки слово є сумне: «ніколи».

Це значить, що не буде більше школи,

Це значить: інші діти зайдуть в клас.

 

Пішло дитинство тихо й назавжди,

Як перші букви, перші теореми,

Як формули, задачі і поеми,

Шкільної крейди на руці сліди.

 

І буде бал, і музика, і сміх,

І щастя у очах ще несерйозних.

А завтра ми прокинемось дорослі,

Щоб підкорить вершини в світі всі.

 

Ці одинадцять незабутніх літ

Нас вчителі у класах зустрічали.

Вони нам наші пустощі прощали,

За руку провели в дорослий світ.

І нам ніяк не хочеться прощатись,

Нам хочеться хоча б на мить зостатись.

Олена Оксюта, випускниця
 

Ода рідній школі

Неначе птах у небо, час зліта.

А я для тебе завжди учень вічний.

Школяр малий ніяк не вироста,

А знову повертається щорічно.

 

Рясним дощем чи снігом все змело,

І ніби – так давно закінчив школу,

Для мене все, що тут колись було,

Не зникне, не зістариться ніколи.

А я у коридорах цих блукав,

 

Шукав якогось виходу уперто.

Колись мені тут вперше пролунав

Останній дзвоник сумно і відверто.

Летять думки мої здаля до тебе.

А час летить, неначе птах у небо…

Із творів поетичної студії «Дитяча Муза»
 

Ну хто сказав, що я піду зі школи?

Кому таке у голову збрело?

З цієї школи не піду ніколи!

Хай навіть забирає еНеЛО!

 

Як можу я цю школу залишити?

Як можу сон солодкий зупинить?

Хоч ми дорослі, але все ж ми – мить.

Тож зупинись іще, прекрасно мить!

 

Іще не час нам парти покидати,

Ще пора із формою прощатись,

Іти в життя момент ще не настав,

Бо стільки недороблених ще справ.

 

Мені ще треба дещо дочитати.

І роль хоча б одну іще зіграти.

І рок-н-рол на сцені станцювати.

На сходах треба ще до чергувати.

 

А я зізнаюсь, - може, й не коректно це, -

Ні разу ще не був я у директора.

Так, може, якось – я надію маю-

У нього в кабінеті побуваю.

 

А в мене ще попереду побачення.

З ким? Не скажу, бо це не має значення.

Тож я із школи поки не піду,

Бо зустрічі мої всі пропадуть.

 

Яка в дзвінка мелодія чудова,

Я запишу собі її в ринг тон.

Нехай мені позаздрить хлопчик Вова,

У мене буде супер –телефон.

 

А я скажу таке усій адміністрації:

Сподобалась мені державна атестація,

Тож через пару років я дуже хочу знов

Відверто проявити до навчання любов.

 

У мене теж вагома є причина,

І цю причину не зрівнять ні з чим:

Шкільну їдальню я ще не покину,

І булочки ще теплі, як з печі.

 

Я не покину ще спортивну залу,

Бо хочу теж побігати по ній.

Я це зроблю, бо нам пообіцяли,

А, може, попрацюємо й самі.

 

Бо ми разом усі – одна родина,

І як родину кинути мені?

Я саме тут відчув, що я людина,

І друзів саме тут зустрів своїх.

 

Іще два роки ми з тобою, школо,

Два роки мрій, надії і добра.

Нехай собі вирує світ навколо,

Нам розставатись, школо, не пора!!!
Випускники 9 класу 2006 року
  
Категорія: | Додав: admin140 (2009-10-13)
Переглядів: 35585 | Рейтинг: 3.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Адаптация от ArhangeL